Василь Сліпак: міфи про Міфа

«Життя окремої людини має сенс лише в тій мірі, наскільки вона допомагає зробити життя інших людей красивішим і шляхетнішим…»

Альберт Айнштайн

 

Документальний фільм «Міф» 8 лютого з’явився на всіх екранах країни. Режисери – Леонід Кантер та Іван Ясній. Анімаційні картини – творчий доробок відомого карикатуриста Юрія Журавля. Стрічка розповідає про оперного співака Паризької опери зі Львова – Василя Сліпака, який покинув славу, знехтував високим суспільним становищем, відмовився від грошей для потреб військових, зробив вибір між дівчиною і країною на користь України, тобто облишив усе і гайнув на Схід, в гарячу точку.

Поїхав на війну у травні 2014 р. Василь із позивним «Міф» воював у Пісках у районі Донецького аеропорту, брав участь у боях за Авдіївку. Червень 2016 – третя поїздка на Донбас, яка закінчилася фатально. 29 червня 2016 року загинув від кулі снайпера. У фільмі порушено велике коло проблем, за кожним життєвим поворотом у розповіді зринає купа запитань: а чому, задля чого, який сенс, хіба треба було так? Хтось може обурюватися, шукати відповіді на питання.
Зокрема дивно, чому Василь обрав своїм позивним скорочене від Мефістофель, якщо це злий дух, демон? Чому Василь взяв до рук гвинтівку, якщо навіть ніколи не був в армії? Чому наразив на небезпеку себе і дозволив світові втратити такий рідкісний контратенор, голос ангелів? У сюжеті – мозаїка різних поглядів, думки і свідчення брата Ореста Сліпого, коханої дівчини, бойових побратимів, солдатів добровольчого батальйону «Донбас», професора Львівської консерваторії Марії Байко, диригента Паризької опери, усіх найближчих друзів, знайомих та волонтерів, які були поруч.

Пов’язане зображення

І

Його місце на сцені. То чому ж він кинув усе?

У 6 років на сільському весіллі Василь Сліпак заспівав пісню тріо Мареничів «Тиша навкруги». Пісня така собі достатньо легка, не заточена гострими кутами якихось підтекстів, безтурботна трепетна мелодійка.

Можна її прослухати задля дитинячої цікавости, та й то, підлаштувавши на задній фон, але наче з-під боку викочуються таке собі інтертекстуальне перекотиполе: «Скільки я пройшов,//А тебе знайшов//У своїх краях,//Ластівко моя! Згасла вже зоря,//Пісня солов’я,//Лиш любов сія –//І твоя, й моя». Хто кого шукав, хто кого знайшов: чи то Василь шукав пригод, чи то пак контратенор шукав харизматичного володаря, чи то куля шукала м’ясисте пружне тіло, гідне прямого удару.

Гессе казав, що життя кожної людини є шлях до самої себе. Але тут опиняєшся сам під прицілом екзистенційного нерозуміння: усі в один голос запевняли – друзі, кохана, фронтові побратими, наставники з вокалу – місце Василя на сцені, то чому ж він пішов воювати? Це наче одна із п’єс театру абсурду – шлях до самої себе від тріумфу Парижа через пікети, Майдан до Луганського.

Пов’язане зображення

У чому таки криється розгадка? Пам’ятаєте такий собі недавній фільм, чимось навіть подібний дотиково – «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка про військового льотчика? Вельми майстерно про фільм пише Оксана Забужко в одній із своїх статей за 2012 рік. Там вона віднаходить у головному героєві просто вулканічний потенціял збурювати людську байдужість, відшукує отого «українського Фауста», якого «викликав» Хвильовий. А Фауст – це «клясичний европейський тип «вольової людини», що йому Захід на 100% зобов’язаний своєю провідною роллю в новій історії…» І якраз-бо «Фаустів» у нас винищувано першими.

Чи не Сліпак є тим типом «вольової людини», моделлю шопенгаверівської свободи духу, пориву до волі. Ось він – український Фауст з українською тожсамістю.

Це чистої води апофеоз «українського Фауста» – волюнтаризм, аскеза посвяти, ставка на ціль «поза межами можливого», «пан чи пропав», «здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї…»

 

 

ІІ

На прю з Мефістофелем

Фатальний, безстрашний…Слухаючи арії, здається, що Василь викликав дві протилежності. Якось було сказано, що він грався. Надто зухвало грався…Скинув ангела і став Міфом, Мефістофелем. Контратенор змінив на баритон. Біле на чорне, мир на спокій, краватку-метелика на військовий шарф.

Чому лишив усе?  Його відповідь:

«…там (на Сході) я не граю ролі, там я проживаю найсильніші і найунікальніші моменти свого життя…там я не є артистом, там я є собою».

Партія Мефістофеля з опери «Фауст» була його найулюбленішою. На сцені треба завжди грати, розвивати свою мінливість, розвиватися, щоб зовнішній ефект був помітний. Грати обридало, хотілося справжности. «Париж замаленький для розвитку української душі! А розвивається вона найкраще в себе вдома!»(2015 рік)

Результат пошуку зображень за запитом "василь сліпак"

Може, Василь просто втомився від мефістофеліани, від гри, він вирішив повернути в собі ангела?

Мефістофеля Сліпак грав приголомшливо, так наче щось потойбічно дике вростало, і голос просто баритонив, басував громом пришестя. Але образ іноді змагається з артистом, чи радше артист із образом. Сліпак, пак, кидає виклик Мефістофелю, приміряє його роль на сцені і злорадно у буфонаді цинізму і честолюбства регоче. Отож, Василь, як Вакула, намагається осідлати чорта, – типово архетипно.

Василь зовсім не вмів спершу воювати. І всі твердили істиною Платона , і почасти Цицерона,– suum cuique (кожному своє!). Як кажуть галичани: «Не пхайся!». Та до душі великому рубіну оперних колонад був ідеялізм Данте: «Ідіть своєю дорогою…».

У фільмі «Міф» (режисери–Леонід Кантер та Іван Ясній) одна француженка-філософеса досліджувала, чи то пак просто хотіла розширити горизонт пізнань, козаків. І зізналася, що коли вперше побачила Сліпака, подумала – ось він, справжній козак – синтез відваги і мистецтва. Може, козак-характерник? Погоджуюся, надто героїзовано. Сам Василь казав побратимам: «Українці дуже люблять усе героїзувати». Але мефістофеліана виринає тут знову. Козак-Мамай – духовний символ України: з кобзою і піснею та з оселедцем, красивий, статний, він же козак-характерник, віщун і чаклун, що мав справу з потойбіччям. Таким світу білого мало, вони замахнуться і в темну безодню. Що там – зіграти Мефістофеля, потягатися у сардонічному сміхові «і-гі-гі-гі» – раз плюнути.

Мефістофель направду таки реалістичніший будь-якої реальності. Він не обабіч, він вже суне наступально по праве крило і метає кулі. Очевидно, Василь пізнав дух Мефістофеля набагато раніше і покинувши сценічну гру, кинув виклик демону вдруге. Мефістофель покликав його, але Василь вивчив оперу «Фауст» надто досконало, тому знав, що демон зажадає викупу.

І називайте Василя божевільним, схибленим, інфантильним ідеялістом в рожевих окулярах, якому обридла богема літеплійного Парижа, але він виторгував так вишукано по-комерсантськи кілька життів. “Нас би багатьох не було”,– сказав хтось із бойових побратимів.

 

ІІІ

Carmina Burana (Карміна Бурана) – перший твір, у якому Василь як соліст дебютував у «Дударику». Сценічна кантата, музичний триптих, найголовнішою частиною якої є композиція «O Fortuna!». Гасло цієї кантати – Fortuna Imperatrix Mundi  (Фортуна, Цариця Світу).

Результат пошуку зображень за запитом "кармина бурана"

В кожному розділі колесо Фортуни повертається, це символізує щастя, яке обертається сумом, а надія змінються горем. O Fortuna починає і завершує твір, символізуючи кінець кола і водночас  його початок.

Отож, кінець завжди є початком, смерть переростає в життя, горе змінює щастя. Людина, яка йде не завдяки, а всупереч, у своєму колесі фортуни із самого початку запрограмована на високу місію. Така людина йде в пекло і дає життя народові. Дає життя, бо як індійський Вішну, дає вдихнути народові натхнення, піднесення, спізнати одухотворення.

Покажіть і знайдіть ще одного воїна, чи навіть бо співака, якому б місто, захмарені вулиці аплодували навколішки, покажіть ще кілька героїв, які б після перегляду стрічки про них, провокували б на колективний потік сліз цілу країну. Василь Сліпак тому й Міф, бо це більше ніж «я такий, як усі, не треба героїзувати», це міф, який викликав емоційне збурення суспільства, додав потуги і ще один ривок вперед у впевненості, що ця війна, якщо закінчиться, то лише нашою перемогою.

Пов’язане зображення

На картинах, в книжкових ілюстраціях на ободі колеса Фортуни, про яку співають у кантаті, було викарбувано чотири фрази: «Regnabo, Regno, Regnavi, Sum sine regno», тобто буду правити, правлю, правив, моє правління скінчилося. Правління скінчиться і тирани підуть у забуття, а овації навколішки будуть відлунюватися за колесом нескінченності – знову і знову…

 

***

Василь Сліпак – співоча коштовність капели «Дударик», у яку його у 9 років привів старший брат Орест.

2016 року Україна попрощалася з Миколою Кацалом, засновником легендарної львівської хорової капели. Він, лавреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, Народний артист України, художній керівник «Дударика», став першим наставником майбутньої зірки.

Василько-Дударик (так його ще змалку називали знайомі) «став» на ноги, всотуючи мелодику «золотої доби» українського музичного мистецтва – концерти Дмитра Бортнянського, Артема Веделя, Максима Березовського; колядки і щедрівки в обробках  Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця.

Результат пошуку зображень за запитом "василь сліпак"

Він особисто знав львівську легенду – Мирослава Скорика, з яким познайомився ще у студентські роки.

Виступів безліч, виділявся феноманально яскраво, адже на той час – єдиний контратенор в Україні, один із кількох у світі. Він міг виконувати одразу кілька арій. На першому концертному виконанні (мовою оригіналу) в Україні опери «Дідона й Еней» англійського барокового композитора Генрі Перселла Василь Сліпак виконав не одну, а відразу три арії: Відьмака (контратенор), Духа Меркурія (баритон) і Юнги (тенор).

У Ліонській опері (Франція) у 2014 році, коли на Сході лютувала війна, в «Аїді» Василь вийшов на сцену із прапором України.

 

ІV

Ave Maria

Із однієї з авдиторій Львівської консерваторії долинали ангельські звуки. Хтось із викладачів, проходжаючи повз, став прислухатися. Це було «Ave Maria» Джуліо Каччіні. Двері прочинилися, а в очах викладача – шок: перед ним двометровий юнак співає ангелом, і ніяка це не дівчина.

Якщо комусь коли-небудь доводилося чути «Ave Maria» Каччіні, скаже враженням: або то небеса спускаються на землю, або земля розчиняється і починається невагомість. Каччіні–італійський композитор ХVІ ст., один із перших творців bel canto(бельканто)вокального стилю з майстерністю філірування, легкістю і вишуканістю голосоутворення, віртуозною колоратурою.

Яскравим прикладом використання техніки бельканто є Монсеррат Кабальє – іспанська та каталонська оперна співачка.

Пов’язане зображення

У час, коли Василь Сліпак почав віднаходити свій особливий дар – унікальний контратенор, який звучав як поважне мецо-сопрано, він із Юрієм Коласою на одній репетиції «Дударика» імітував Монсеррат Кабальє та Фредді Мерк’юрі, виконавши «Барселону». Це всім дуже сподобалося, і відтоді при кожній нагоді їх просили заспівати це ще раз.

 

V

«Стане початком тоді мій кінець…»

Він говорив, що коли війна, мистецтво почекає. Тобто як казали в античності –  Inter arma tacent musae (На війні музи мовчать).

Але попри це голос Василя Сліпака не міг не звучати. Він тримав у руках автомат і співав «Місяць на небі…». Це його улюблена.

31 травня 2016 року Василь зробив запис у фейсбуці:

«Для моїх всіх!
Націоналіст ненавидить тільки ворога і зрадника….і готовий його знищувати та знешкоджувати до останньої краплі ЇХ крові і звичайно готовий віддати за святі ідеали УССД найдорожче – своє життя! Поза цим: Націоналіст по дефініції може тільки ЛЮБИТИ своє, своїх, своїми, зі своїми… Всі брати і сестри, ви мої, бо: Ви розумні, розвинуті, відкриті, відверті, думаючі, адекватні, глибокі, чесні, сміливі, солідарні, незламні, безкомпромісні, правдолюбиві, нелицемірні, гідні, високоморальні, справжні і люблячі! Мені здається, тоді дуже багато питань відпаде і також тих, хто цими якостями не володіє. Бажаю Вам і собі розвиватися завжди в такому найпозитивнішому напрямі і творити це навколо Вас! Тоді, не тільки ми будемо пишатися нашою нацією, а також інші будуть пишатися нами і ставити нас в приклад іншим… Подумайте трошки над цим… Україна для нас понад Усе і ми її зробимо дійсно такою, як би ми хотіли бути самі в ній!»

Результат пошуку зображень за запитом "василь сліпак"

Одне просте правило від володаря слави, сцени, від володаря рідкісного і прекрасного голосу:

«Це так мало і так багато – любити свою землю…».

Всього лише – любити, всього лише померти, так швидко, так звично і так феноменально – обернути спів на постріл, життя на смерть…

 

 

Біла Андріана

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *