ІНТЕРВ’Ю З ХУДОЖНИКОМ

Орест Кузів – перспективний молодий художник, картини якого ілюструватимуть мистецькі статті, рефлексії «Верцадла». Отож, розмова із молодими художниками це ще одна спроба побачити нове обличчя в дзеркалі нашої країни.

Він – студент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, але водночас уже свідомий митець, заглиблений у прикарпатські мотиви. Його творчий ріст – це перехід від яскравого і кольорового до більш темного і глибокого, це формування себе як митця під впливом давньої закоріненої київської традиції.

Його твори – це вже експонати приватних колекцій України, Литви, Болгарії та Польщі. За плечима – 7 всеукраїнських виставок, а надалі ще більше регіональних, всеукраїнських та міжнародних, пленерів та експозицій. Живопис для Ореста – це своєрідний діЯлог митця з природою, з тим, що є найближчим, з топосом твого коріння. Прикарпаття – основний пуант творчости, адже цей край – то не фіксація, а тонке розуміння природи на рівні почуттів і відчуттів.

***

Якось Каміль Піссаро, до речі, теж імпресіоніст, сказав, що картини художника можуть розказати про нього набагато більше, аніж могли би написати біографи. За Твоїми картинами можна ідентифікувати Твоє, Оресте, прикарпатське коріння. Одні художники малюють Карпати, бо вони захоплюються горами, синьоокими озерами, неприступною Дзембронею, ти ж малюєш гори, бо відчуваєш з ними зв’язок? Чи вважаєш, що це вартісний для Тебе об’єкт зображення?

– Гори я малюю завжди. Ми, художники, часто збираємося на пленери, виходимо на природу, навіть коли -25. В тебе замерзають руки, пензлі прилипають до пальців, але ти все одно малюєш. В цьому щось є. А місця, які ти відчуваєш на підсвідомому рівні, до яких тебе тягне, це і є пояснення того, чому художники загострюють увагу довго на чомусь одному.
Чи єдино вартісний? Вартісний, безперечно, бо є багато іншого, що ти малюєш просто як завдання, замовлення. Тобто те, що хочуть люди, те, що треба для дипломної роботи, для звіту в Академії. А те, що малюєш без будь-яких вказівок, те є виключно твоїм витвором, твоїм контактом з об’єктом.

 

Тобто можна зробити висновок, що картина, мистецький шедевр – це результат діялогу між митцем і об’єктом зображення. Проте діялоги бувають різними. І діялог віч-на-віч завжди особистісний, інтимний…Напевно, важко прощатися зі своїми роботами. Якось мені сказали, що кожен має право піти і повернутися лише один раз. Але ж картини не повертаються, на жаль. То чи важко потім прощатися з картинами?

– Звісно, важко. Особливо, коли це не просто був діалог, скажімо, з природою. Коли об’єкт твого зображення дуже близький тобі. Може, здатися трохи дивним, але природа часом може внутрішньо зрозуміти людину. Вона є способом очищення від страждань, переживань, втрат. Коли в реальності ти бачиш один пейзаж, а на картині він зовсім інший. Бо цей пейзаж наче поглинув тебе, твою суть, увібрав твою середину, а потім вилився на картині. Тобто було літо в реальності, а на картині постала імпресіоністична осінь.

Image may contain: tree, outdoor and nature

 

На Твоїй офіційній сторінці (orestkuziv.com) вказано, що ти орієнтуєшся на київську та харківську школи. Чому Ти все ж обрав центр України, а не Захід, який є Тобі ближчим ментально?

Image may contain: outdoor

– Київська школа вважається однією з найкращих. І не лише в Україні. Вибір я зробив свідомо, адже аби пізнати щось нове, треба йти далі, експериментувати. Творчі пошуки якраз і передбачають зміну твого звичного середовища. Це наче своєрідний виклик – чи зможеш Ти пізнати, опанувати і вивчити щось нове і, здавалось би, далеке. Насправді, вибір між центром і заходом буде завжди. Але я завжди встигну повернутися. Зараз це принаймні досвід перейняти набуток однієї з найпотужніших шкіл. До речі, зараз Академія заключила договір із заповідником «Софія Київська». Отож, маю можливість малювати там. Це особливе, сакральне місце і можливість попрацювати з кольором. Адже відхід, чи радше перехід, від яскравого до більш темного, часом похмурого це вищий рівень майстерності.

 

 

Ти себе вважаєш прикарпатським художником, тобто прив’язаним до певного топосу. Але чи не хотів би Ти вийти за рамки якихось обмежень, стати загальнонаціональним ім’ям? Що потрібно, щоб митець, художник був не просто галицьким, покутським, поліським, а над усім, визнаний у своїй країні усіма?

– Думаю, що це не стосується якоїсь конкретики, прив’язаності до місця. Художник не може апріорі бути обмеженим. Це просто свідомий вибір, вподобання. Ти малюєш те, що лягло на душу, те, що імпонує. Я малював море, є й портрети. Але зараз це, швидше за все, справа популяризації, розкручування. Тобто наскільки ти зможеш стати успішним, настільки й популярним буде твоє ім’я за межами Прикарпаття. Це певний шлях, який передбачає велику кількість виставок, певне коло поціновувачів, вихід на міжнародну арену.

Image may contain: indoor

 

Чи є моментом спекулювання на мистецтві, коли художник малює, аби отримати певний результат? Скажімо, очікує, умовно кажучи, овацій. Малює, аби заробити. Чи приймаєш Ти це? Такого типу своєрідну графоманію, таке малярство?

– Я чітко розмежовую для себе поняття ремесла і мистецтва. Безумовно, це різне. Хтось прагне просто заробити гроші. Таке теж можна зрозуміти. Але залишитися в мистецтві це значить творити мистецтво. У мене теж таке є: коли ти малюєш за внутрішнім покликом і коли малюєш на замовлення. А мистецькі шедеври якраз з’являються саме спонтанно. Коли, наприклад, ти прокинувся о третій ночі і закортіло щось намалювати. Надворі ніч, а ти йдеш невідомо куди і невідомо за чим. Ось тут тебе кличе не замовник, а мистецтво.

 

Якщо цікавитися Твоїми роботами, можна серед них натрапити і на графіку. Є роботи, які мені вдалося побачити – це два човни, що прибились до берега, відчинене вікно і оголене дерево, розшарпане вітром. Як на мене, вони філософські. Щось там таки є понад звичним сприйняттям. Яку роль у Твоєму житті займає графіка? Чи багато її, чи це просто певний період?

– Насправді графіка – це просто період творчого початку. У мене небагато графічних робіт, в основному вони давні. Графіка – теж цікавий спосіб зображення дійсності, але я надаю перевагу живопису. У живописі основне – колір, його доволі важко передати, важко передати пляму, силует людини.

 

Ти малюєш міста? Бо якщо проглянути, бодай краєм ока, Твої роботи, то чарівливість Карпат – це передусім село, хата мольфара, вечір у карпатському селі….Що можна побачити у містах? І чи взагалі можна? Чи все ж недоторканість, первозданність гірських поселень вабить більше?

– Я малюю міста. Але це переважно роботи на замовлення. Те, що завжди для мене буде цікавим, загадковим і невичерпним для творчості ­– це гірські села, загублені закинуті хатки, у яких вже давно ніхто не живе, але від яких ще віє якоюсь магією. Вони неприступні, їх цікаво малювати. А міста завжди будуть з людьми. І чомусь іронія в тому, що люди міста на картинах у своїх домівках хочуть бачити більше, аніж віддалені усамітнені села. Люди замовляють яскраві кольори яскравих нічних міст. Вони живуть в містах і з містами, вони не хочуть втекти від них, спробувати тишу і самотність.

Image may contain: outdoor

 

Розкажи якісь цікаві історії, пов’язані із Карпатами. Бо одразу на думку приходять нявки, перелесники, Коцюбинський з його «Забутими предками». Щось вдалося там побачити, зловити якусь містичну істоту для свого творіння?

– Мені вдається час від часу їздити у Ворохту. Одного разу нам, художникам, під час такої подорожі закортіло потемки піти на річку помалювати. Дивина, здавалося б! Але що поробиш, якщо щось кличе – треба йти. Попід ногами ящірки крутяться, над головою місяць уповні зиркає, зорі миготять, збоку ліс, а ти йдеш…І в такій веремії чудес можна і в річку впасти, і заблукати в густому лісі, і навіть нявку побачити. Але хтозна, чи то справді вона, чи то вже примарилося…

 

Дюма молодший сказав колись, що мистецтво вимагає або усамітнення, або потреби, або пристрасті. Від Тебе мистецтво вимагає усамітнення?

Image may contain: outdoor

Для художника дуже важливими є пленери. Митці, безумовно, люблять самотність, бо тоді вони чують начебто свій внутрішній голос, вони максимально зосереджуються на творінні. Але ти однак не можеш відгородити себе від людства, адже саме воно є реципієнтом твоїх витворів. Коли вдається працювати у самотності, я використовую ці моменти, але не завжди так виходить. Треба з цим змиритися. Мені вдається «зловити» моменти усамітнення, коли я малюю у горах. Самотність, відокремленість – це якась постійна наскрізна тема гірської місцевості. Мене завжди у цих краях неймовірно приваблюють закинуті хати.

До речі, якщо додати до історій, то цікавими є події, пов’язані якраз із закинутими хатами. У тих хатах точно щось незвичне відбувалося. Часто можна почути розповіді про мольфара, який умів відганяти хмари. Про усіляких химородників у карпатських краях ходить не одна чудернацька легенда, на основі якої потім книжки писатимуть.

No automatic alt text available.

Поблизу Ворохти є ще одне цікаве село – П’ятихатки. Здалося мені якось, що то справді зачароване місце, бо блукали там годинами, бродили лісом, навкруги усе ще якесь доісторичне, електрики немає, наче не в ту епоху потрапили. Знайшли хату ХІХ сторіччя, в кутку осиковий хрест, усе в травах. Заходимо в іншу хату: сидить на печі дід з бабою, подають тобі молока, бринзою годують, і здається, що потрапив у якусь казочку. Опісля такого вирішуєш ще кілька днів побути в тих П’ятихатках… От тому, певно, села і гори будуть завжди мені цікавішими, аніж міста. Там є магія…

 

Тебе дратує часом те, як люди інтерпретують Твої картини, намагаються їх пояснити на свій кшталт, побачити щось своє, зробити акцент на тому, що зовсім не є головним на картині. Або ж не помічають того, що Ти хотів їм донести, пояснити, можливо?

Image may contain: outdoor

– Якщо говорити про критику, то люди, які прагнуть розвитку і вдосконалення, мають цінувати фахову, конструктивну критику. Критика насправді є подарунком, а не чимось неприємним. Але варто відрізнити, де просто заздрість і очорнення, а де хтось справді побачив якісь недоліки і критикує.

А щодо інтерпретацій, пояснень, то я, звісно, вкладаю у кожен витвір щось своє, яке важко відгадати. Тому кожен бачить на картині свій міні-світ, свої уявлення, помічає деталі, які є другорядними для мене, а для інших вони стають головними. Але в цьому і суть, коли мистецтво має спонукати до дії, зміни, пошуків. Хтось в поясненнях може мати більшу рацію, хтось меншу. Наприклад, досвідчений художник, мистецтвознавець, поціновувач прекрасного може чудово пояснити, розтлумачити ту чи іншу картину, дати фаховий аналіз. А хтось на рівні власних уявлень про світ побачить щось химерне, навіть повсякденне. Усі ми різні, як і картини.

 

Якщо подумати про гори як про живих істот, навіть олюднити їх, можна припустити, що у них є характир, вони можуть виражати почуття, ми можемо помітити у них страх, тривогу, пристрасть. Їх кольори – це настрої. Гори, якого настрою Тебе ваблять, хвилюють найбільше?

– Гірський світанок – це одне, те, як вечір «спадає» на полонини і верховини – це щось абсолютно інше. В кожному, без винятку, повороті, зміні природи є якийсь свій шарм. Гори можуть бути льодовими, холодними, можуть бути теплими, затишними. Вони змінюються від агресивного похмурого синього до ніжного м’якого рожевого, коли світло сонячне настільки унікально і красиво покриває їх ніжним простирадлом, що вони стають ніби пухнастими. Причому рожевий може бути різним: від оксамитового блідого до насиченого бордового. І завдання художника полягає в тому, щоб максимально точно передати унікальність відтінку гір, зафіксувати невагомість, легкість.

 

Справді, неймовірно! Бо здається, що то сонце цілує ті гори і то наче любов спадає на них кольором вишневого цвіту…Дякую, Оресте, за колоритну розмову, бо це так незвично розмовляти із центру, серця України, про найзахідніші і найвищі точки країни. Отож, бажаю, щоб Твоє мистецтво завжди мало рівень тих незбагненних височин, гірських підйомів, але обов’язково українських! І як кажуть латиною: «Vita brevis, ars longa!». Мистецтво вічне, бо воно благородне і благодатне.

Картини – Орест Кузів

Фото картин-Софія Мостова

Розмовляла Андріана Біла

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *