Літературознавці у ролі бабака, або про передбачення на 2018-й

6 лютого у вже традиційній локації міста Лева ­–  Книгарні «Є» відбулося перше у цьому році засідання Сектору критики, де провідні фахівці робили літературні прогнози. Головне питання, яке актуальне для читачів, видавців, та загалом ще більшого кола усіх тих, які мають стосунок до реалізації, оформлення, створення, рекламування книжок: що чекає на українського читача у 2018-му? Було здійснено аналіз попередніх здобутків літературознавцями Богданом і Тарасом Пастухами, а також ученицею Літературної школи журналістики від Медіафоруму і ПЕН-конгресу Мирославою Чекайло. До розмови також приєдналася Олена Галета, українська поетеса та літературознавиця.

Результат пошуку зображень за запитом "львів книгарня є"

Цікаві дискусії, на які провокували неочікувані питання Марти Сомик, модераторки заходу, дали змогу усім охочим з’ясувати ряд важливих питань:

  • Якими будуть новинки українського книжкового ринку, заплановані на цей рік?
  • Яких видань і досі бракує нашій літературі?
  • Чи, можливо, є такі книжки, які отримують занадто багато уваги не заслужено?
  • І кому з вітчизняних авторів наприкінці 2018 року можуть дістатися головні літературні нагороди України та світу?

 

Про нові імена та розчарування 2017 року

Марта: Яке нове імя в українській літературі Ви відкрили для себе у 2017 році?

Тарас Пастух: Не відкрив, бо це надто голосно сказано. Радше відчув поетичний світ Володимира Кауфмана. А в прозі для мене близьким і глибинним був Олег Янченко. Є ще кілька маловідомих авторів, зокрема зовсім юних, які публікуються у журналі «Дзвін». Думаю, через кілька років їх імена стануть відомими. Поки не відкриватиму інтригу. Побачимо.

Марта: Мирославо, яка книга викликала найбільше захоплення у минулому році?

Пов’язане зображення

Мирослава: Як і багато людей, з упевненістю можу сказати, що це був Артем Чех. Хоч і коротка проза мені не завжди подобається. Але саме Чеха було приємно читати. Попри те, що неприємна тема. Тобто приємно про неприємне.

Марта:  Пане Богдан, що для Вас було розчаруванням минулого року? Можливо, це книга, яку Ви довго чекали, чи занадто довго про неї думали, а з’ясувалося, що надаремно?

Богдан Пастух: Я б не сказав про розчарування, бо у мене вже виставлений регістр на літературу, на очікування від авторів. Не акцентую, що є розчарування, але в приблизному контексті можна говорити про книгу Галини Крук «Доросла». Коли я читав попередню її книжку «Співіснування», то пригадую, як у мене груди розширювалися, рвалися альвеоли від подиху поезії.

Результат пошуку зображень за запитом "галина крук доросла"

І до «Дорослої» я теж підійшов із дуже стиснутою діафрагмою, намагаючись наїстися повітря її поезії. Але побачив, що вона ступає крок у крок, тобто певного естетичного вирішення, чогось нового вибухового, коли очікуєш якусь нову естетичну фішку, естетичну форму, не було. Хоча там і є дуже сильна поезія про синього кита, де йдеться про самогубство, підлітків, де хлопець вилазить на вежу, щоб зістрибнути, але озирається і бачить сонце, а потім розуміє врешті, яке воно життя таки прекрасне. І тому промацування певних фібрів душі підлітка це глибинно. Можливо, це ще й пов’язано з тим, що авторка пройшла цей шлях через якісь історії свого сина. Але загалом завдання збірки – це вияв чогось нового, нової естетики, прориву. Це мало бути здивування, але воно не настало.

 

Марта: Які видавництва минулоріч задовільнили найбільше ваші читацькі потреби і смаки? Топ-3 у назвах.

Тарас Пастух: «Наш формат», «Клуб сімейного дозвілля» і ВСЛ.

Мирослава: ВСЛ, «Discursus», «Наш формат».

Богдан Пастух: КСД, ВСЛ й «Астролябія».

 

 

Чи все-таки є у нас великий наратив?

Марта: Як люди, які у своєму житті дуже багато читають, чи відчули ви у минулому році крах якогось жанру? Тобто чи бракує нам чогось…

Богдан Пастух: Велика проза, як казав Мартін Гайдеггер, це тоді, коли автор розпоширюється над життям і намагається пізнати його вцілому, в сукупності від маленької деталі до серця країни. Очевидно, виникає знемога викласти складну сюжетно-композиційну лінію. На жаль, Жадан не закрив тему відсутності великого наративу. Як її і не закрив Володимир Єрмоленко. Попри те, що роман «Ловець океану» є доволі хорошим. Ця тема залишається відкритою і дискусії  у 2009 році чи у 2010-му були дуже дражливими і гострими, чи потрібен цей великий наратив, чи потрібна велика епіка. Проблема в тому, що з’явилося і заполонило свідомість кліпове мислення. Тобто для чого читачеві читати великі романи, коли можна клікати короткі п’ятихвилинні муві на ютубі, які значно більше подразнюють уяву, подразнюють свідомість.

Тарас Пастух: Я вже наголошував, що в нас поезія хороша. І це давня відома істина, що в Україні гарні поети. А от із прозою велика проблема. Бо вона вимагає часу. Треба сконцентровано працювати, а я не бачу такого бажання, тенденції, щоб люди працювали серйозно над прозою.

Так, нещодавно вийшов роман Юрія Андруховача «Коханці юстиції», де спраді автор продемонстрував свою майстерність жанрову. Знаємо про роман роман Жадана «Інтернат», але він наче, як на мене, трохи перекошений. Тобто я не можу зрозуміти, чим зумовлено те, що у нас немає великого роману, скажімо, після Забужко і її «Музею покинутих секретів».

Можна припустити частково, що це вплив соціальних мереж, бо є бажання щось написати і закинути це, щоб отримати фідбек.

Про тенденції і новинки цьогоріч

Марта: Чи виокремлюєте для себе якісь певні риси в прозі і поезії, які трапилися в новому році?

Результат пошуку зображень за запитом "сараєво озрен кебо"

Мирослава: Можу сказати про прозу. Я тішуся, що з’являється потроху все більше і більше зацікавлення до осмислення травми в літературі і, можливо, воно не з’явилося вже минулого року, але воно розвивається зараз, і наступного року розвинеться ще більше. Цим я захоплена і це я читаю. Наприклад, якщо взяти до уваги перекладну літературу, то це «Сараєво…» Озрен Кебо. Тобто осмислення травми в літературі через подібні тексти – це намагання зрозуміти, що було минулого століття і що буде далі.

 

 

 

Результат пошуку зображень за запитом "бабин яр голосами"

Богдан Пастух: Щодо поезії, яка осмислює цю проблему травми – це збірка Маріанни Кіановської «Бабин Яр. Голосами».  Коли читав, було враження сум’яття, того наскільки поет може вживатися в буття чужої людини і просмислювати трагічний досвід. Але там насправді Бабин Яр – це не тільки Голокост, це й проблема українців також. А книжка репрезентована в питомій частині текстів трагедією єврейського народу. Можливо, можна говорити про травму, яка пов’язана  й з певними гендерними осмисленнями, і це, зрозуміло, прозова збірка Катерини Калитко.

Марта: Розкажіть читачам і слухачам, які книги ви вже встигли прочитати у січні.

 

Тарас Пастух: Андрухович, дочитав Кенко Хоші «Нотатки знічев’я». Хочу зауважити, що це дивовижно вартісна книжка. І нещодавно з’явилася інформація, що Лауреатом премії імені Максима Рильського стала якраз перекладачка Кенко Хоші з давньояпонської мови Ніна Баликоваїй. Це безперечно вартісний переклад із коментарями, де навіть фразеологізми тонко та майстерно відтворено, наче їх вона «перешвартовує» на українську. Паралельно читаю і Нассіма Талеба «Чорний лебідь».

Пов’язане зображення

Мирослава: З нового нічого. З не нового це «Людина розумна» Ювал Ной Харарі. Новий роман Домонтовича.

Богдан Пастух: Сиджу над дивовижними текстами Світлани Кирилюк. А з прози –Карла Май, його трилогія. До речі, це улюблений письменник Гітлера. Там є філософські рефлексії, воля до життя. Здається, що виклад простий простий, але є якесь цікаве відчуття волюнтаризму з могутнім буттям серця. Карл май назагал величезний авантюрист.

Ера літературної гвардії – Забужко, Жадан і Шкляр  –  минула?

Марта: Хотіла поговорити про маленьке передбачення, яких одразу буде кілька. Хто цього року з української літератури може здивувати читача? І якщо згадати звичні імена, а саме: Жадан, Забужко, Шкляр, – то чи не втратили вони здатність дивувати читача? Чи ще не минула їхня ера?

Богдан Пастух: Думаю, що ці імена навряд чи здивують. Проза це все-таки майстерня. І у процесі творіння у цій майстерні ти виставляєш певний рівень, горизонт, через який потім перестрибнутинавряд чи можна.

Щодо передбачення, то варто назвати Олега Янченка. Зараз готується збірка його художніх рефлексій. Протягом 2018 року вона все ж, думаю, побачить світ. І це буде велике здивування для тих, хто любить дуже влучне вишукане дотикове слово. Це ім’я прозвучить у нешироких колах, бо книга потребує реклами, а він цього насправді не вміє. А що він вміє, то це довершено відчувати слово. Думаю, що його тонке відчуття слова перейде і на безпосередньо читача.

В поезії дуже б хотілося підкреслити Володимира Кауфмана. І хоча я виступаю проти знекорінення в поезії, адже через текст і мову має бути змодельовано кут, з якого автор дивиться на світ, змодельовано витоки, корені, тяглість.

Є така тенденція, коли країнські письменники намагаються писати так, щоби твір надавався до перекладу, щоб про митців говорили на Заході, адже це вікно можливостей. Але разом з тим втрачається питомо українське національне. От скажіть, як можна перекласти Голобородька? І перекласти не просто технічно, а щоб автор і текст були цілісно й адекватно сприйняті.

І якщо в цій дилемі взяти Володю Кауфмана, то його творіння стають просто загадкою. Його перекладай хоч гебрейською чи будь-якою іншою мовою, все одно текст буде звучати і буде грати на почуттях любові, ненависті, страху, терпіння чи тривоги.

Є ще певна така філософська адаптація в естетичних лініях. Якщо би його збірка побачила світ, то я думаю, що це була би перемога загалом літературного процесу.

Марта: Повертаючися, Миросю, до питання української літературної гвардії, чи орієнтується зараз ще студентство, чи визначає для себе маркерами такі імена, як Андрухович, Забужко, Жадан. Чи вони вже відійшли в класику? Чи ви орієнтуєтеся на інші якісь сучасніші молодші імена?Чи все-таки для вас це авторитети, атланти, титани?

Мирослава: Ці імена нікуди не відійшли. Навіть якщо з’являються нові імена, навіть якщо з’являються нові люди, якими захоплюємося, все таки, якщо виходить збірка Забужко, її читають, на неї роблять відгуки. Я можу сказати, що зараз насправді немає тенденції у мого покоління «забивати» на те, що було до того. Є тенденція дивитися на те, що є деінде, тобто шукати, що зараз виходить в Польщі, в Британії, у Франції. І попри те класики не відходять назад, бо вони є нашим авторитетом на Заході. Вони просто не стають поруч. І до того ж нова література не дає відповідей на багато питань і не задовільняє цілком зацікавлення , які виникають. Тому треба орієнтуватися на авторитетів.

Але попри те, що є і те, що планується у нас досі немає фантастики! Вона не розвивається, з’являється дуже повільно. Але її дуже багато людей читає! І особливо мого покоління.

 

 

Мотиваційна література: якщо прочитати історію Стіва Джобса, ти станеш другим Стівом Джобсом?

Результат пошуку зображень за запитом "стив джобс"

Марта: До речі, про фантастику. Кожного тижня у книгарні я опитую кілька людей. Ми спільно з Форумом видавців публікуємо такі відгуки від читачів, аби зрозуміти, яку літературу читають львів’яни, відвідувачі книгарні «Є». І якраз фантастика, фентезі це топ-3 що люди читають. Це обов’язково Стівен Кінг. І хоч Макс Кідрук це не зовсім фентезі, але якісь певні речі таки є.

Інша річ, яка, напевно, на першому місці і я просто вражена – це якесь навіть явище, про яке треба писати статті, буквально вся молодь читає літературу з таких відділів, як маркетинг, психологія, мотиваційна література, тобто ті речі, які останні кілька років видають КСД, «Наш формат». Для себе я намагалася знайти в цьому пояснення. Можливо, ці люди думають, якщо прочитати історію Стіва Джобса, ти станеш другим Стівом Джобсом? А можливо, чомусь і ні. От яке ваше пояснення? Цікаво, що більшість людей не зв’язана з тими речами, про які читають.

Богдан Пастух: Я відповім з апеляцією до книжки Нассіма Талеба «Чорний лебідь». Мені здається, що перед тим, як братися читати гору поличок з цією літературою на кшталт, як стати багатим, успішним, як вести бізнес, напевно як антидот до літератури такої потрібно прочитати Нассіма Талеба, де він говорить про те, що насправді життя пізнати, його закони, його органіку неможливо через книжку. Цей екран практично не дає нічого. Він може розглиблювати, показувати якісь кути, але те, що стосується безпосередньої плинності, перебування в ньому як такому книжки не дають. Такий активний інтерес до цих книжок зумовлений банально рекламою.

Тарас Пастух: На це можна поглянути під іншим кутом. Мені біографію Айзексона «Стів Джобс» донька подарувала. Я це прочитав, і хоча у мене немає айфона, але ця біографія багато що прояснила для мене, насамперед у технологіях. Молодь, і взагалі сучасні читачі, відчувають тренди, вони живуть у часі, коли технології накрили людей з головою і тому їм цікавий технологічний світ Америки і Британії.

Мирослава:  Насправді зрозуміло, чому книжки, які б’ють всі топи, рекорди, які зазвичай розповідають біографії викликають шалений інтерес. Більшість людей, коли приходить у книгарню, шукає літературу, яка зможе їх розважити, або запропонує корисну інформацію, яку читачі зможуть одразу застосувати. Логіка людей веде їх відразу до біографічних книг. Можливо вони думають, якщо це людина, яка змогла заснувати величезну імперію, то що саме її зробило такою людиною. Вони мають надію, що в цій біографії вони це прочитають, але і в художній літературі з’являється все більше і більше біографічних книг!

Очевидно, що така категорія книг, як наприклад, мотиваційні є доволі практичними. Вони застановляють людину над чимось: добре, я піду на роботу, виконаю ці 5 правил і, може, я зможу змінитися на краще.

Але особисто в мене нема таких книг, тому що для мене такою літературою є художня. Коли беру якийсь великий роман, він для мене є викликом, він мене змушує мислити далі, він мене застановляє над чимось. Якщо це твір, який я не розумію одразу, це вже виклик. Але кожному своє .Мусить бути і така література.

 

 

Книжкове ноу-хау: віртуальні мандри з героєм

Марта: Одне із формулювань так званої «модності» книжки – це реклама, інше, на чому останніми роками наголошують видавці – це дизайн книжки. Дуже багато ставлять не лише на обкладинку, але й на внутрішні оздоблення. Вельми популярними стали книжки, які закликають тебе якось співпрацювати з нею, тобто розмалювати, знищити. Як на вашу думку дизайн книги впливає на популярність книги?  І як впливає це на вас?

Мирослава: Це виглядає трохи абсурдним, але книжки розмальовки – це теж потреба, бо ж стільки дорослих людей вертаються назад до свого дитинства, намагаються знайти якусь розвагу, знайти щось що зможе допомогти їм забути про труднощі.

Тарас Пастух: Якщо в радянський час велика увага зверталася на те, щоб продати і здешевити книгу, то тепере на дизайні просто неймовірно акцентується. І дизайнер разом із розкруткою мас-медійною якраз і створює те, що книжка продається. Наприклад, згадаймо, що видали «Сорочинський ярмарок» з ілюстраціями відомого художника-шістдесятника Володимира Лободи. Це якраз приклад яскравої картинки, тексту, який вже не може жити без візуалізації.

Прослідковую зараз таку тенденцію, коли книжки почали належати до людей не бідного прошарку у суспільстві. Можна мати цифрову книжку, але паперова книжка це вже момент розкоші, насолоди , задоволення дизайном, оформленням, і за це люди готові платити немалі гроші.

Богдан Пастух: Я пробую зайти трохи здалеку до цієї теми. Нещодавно був на філософському факультеті в УКУ, де Олег Гірник читав цікаву доповідь. Там було сказано, що візантійська культура – це аудіокультура, а римська західна культура  – це візуальна культура, в якій ми зараз перебуваємо. Вигляд і рельєф дуже важливий, люди хочуть отримати те, що б могло бути збереженим як певний артефакт.

Є такий письменник польський Яцек Дукай. Андрій Павлишин перекладє його роман «Lód» і в своїх міркуваннях про книжку робить висновок, що електронна книжка має велику осяжність. Але ми звикли думати про електронну книжку як про лишень набір знаків, тоді як насправді книга майбутнього виглядатиме так, що під кожний безпосередньо текст буде писатися своя програма. Можна тільки уявити, як ти читаєш рядки тексту і водночас входиш через гугл мапу, маючи змогу бачити, як герой іде Любліном чи Варшавою і ти наче мандруєш разом із тим героєм. Тобто таке ноу-хау зараз починає набринювати,  і цей час не є далеким.

 

 

Фантастика, історія чи бізнес-література: то чого бракує?

Марта: Новинки від видавців, які заплановані на цей рік – здебільшого література перекладна. В одному із своїх інтерв’ю директор видавництва «Ранок» Віктор Круглов сказав, що за останній рік кількість угод на переклади зарубіжних авторів українською збільшилася на 300-400 відсотків. Але в основному це література англомовна, тексти з французької, німецької. Тому виникла інша проблема – немає перекладачів з угорської, данської, турецької, фінської. Довгий час ця література на українському ринку не була затребувана, як наслідок, генерація перекладачів такого штибу зникла.

Загалом є багато перекладено текстів різних жанрів, але на Вашу думку, якої літератури все ж бракує на нашому ринку і на якій треба сконцентруватися ?

Тарас Пастух: Я би хотів бачити більше історичних творів про нашу недавню історію, про ХХ ст. Планується видання цього року Сергія Плохія про занепад і крах Радянського Союзу.

Мирослава: Фантастика, графічні романи, які по трошечки наче й з’являються, але ми ще не навчилися бачити поєднання тексту й ілюстрацій і розуміти це. Окрім того, погоджуюся щодо історичної прози. І можливо, це виглядає досить низькопробним, але мені бракує хорошої якісної жіночої прози. Мені бракує більше героїнь обдуманих і написаних самими жінками.

Бо вона наче і є, але написана поверхово, наче жінка не розвивається так, як розвиваються чоловіки. Я захоплена тим, що цього року з’явиться видання, в якому авторки пишуть про свій досвід вагітності і я вважаю, що це дуже цікаво.

Богдан Пастух: Мені досі бракує фундаментальних речей з літературознавства на кшалт того, як Ростислав Семків переклав Гарольда Блума. Видавництво «Фоліо» займається підготовкою видання про Едмунда Гуссерля. Немає добротного перекладу Мераба Мамардашвілі з естетики мислення. Хочеться читати своєю мовою такі тексти і відчувати енергетику питомого тексту, щоб переклад передав тремтіння перед словом.

Марта: Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін каже таке: «Вітчизняні видавництва активно заповнюють жанрові ніші художньої дитячої літератури, видання для дозвілля. Останні три роки поступово відроджується вітчизняна ніша нон-фікшн, однак заповнюється вона переважно перекладними виданнями зарубіжних авторів. Залишаються напівпорожніми ніші спеціалізованої та бізнес-літератури, технічних і технологічних видань , наукових видань з природничих наук, інженерії, архітектури , агротехнологій і спеціалізованих словників сучасної термінології. Власне йдеться про жорсткий дефіцит вітчизняної літератури, яка працює на розвиток людського потенціалу. Формування у населення країни професійних навичок і сучасних знань з усіх сфер життєдіяльності людини.» Тобто багато книжок розповідають про успіх, але ніхто не розповідає, як вони досягли успіху. Тобто українцю не пояснюють, як досягти того чи того. Немає прикладних речей.

Богдан Пастух: Якщо б у нас був такий досвід написання історії свого бізнесу, то коли б автори ставили крапку вкінці твору, їх би відправляли за грати. (ред.сміється)

 

Релятивізм літературних премій та антипремій

Марта: В Україні є окрема премія для перекладачів за найкращий переклад і декілька найвідоміших літературних премій: «Книга року ВВС», «ЛітАкцент року», Шевченківська. Яким преміям варто приділяти увагу і наскільки ретельно вони підходять до претендентів на відзначення?

Богдан Пастух: Особисто для мене це дуже релятивні речі. Але така релятивність не є неправильною. Ми з огляду на традицію радянську звикли вважати, що премія має виражати зацікавлення величезної аудиторії. А оскільки зараз літпроцес дуже сильно фрагментується, розколюється, починають існувати різні групи . Я б навіть назвав цей час періодом розстріляного відродження, де купа гуртків , безліч тусовок. Але назагал премія це дуже добре, бо вона премія дає, звісно, піднесення.

Марта: Окрім премій у нас ще є антипремії. Минулоріч запровадили премію «Золотий хрін» і от дебютантом цієї премії став Любко Дереш із новою книгою «Спустошення» за найгіршу еротичну сцену в книзі. Як ви думаєте, чи така тенденція антипремій буде з часом мати місце в українській літературі і наскільки вони резонанасні, чи впливають на популярність книжки, репутацію автора?

Результат пошуку зображень за запитом "золотий хрін"

Тарас Пастух: Негативні висловловлювання нічого не дають. Автори в кращому випадку стримують образи, або ж у гіршому виявлять образи привселюдно. Треба говорити про добре і вартісне. Цьогоріч велика ймовірність, що головну премію отримає Емма Андієвська. Але є ще Рафієнко, якого я читав, але за це не можна давати, на мою думку.

Марта: Чи є якісь українські автори, які напрошуються на премії, а їх чи не бачать, чи на зло, чи  просто неправильні люди сидять в журі?

Тарас Пастух: Василь Портяк. Він пише шикарну малу прозу. Наприклад, «В снігах». Він часто просто не добирає голосів, але для справжнього письменника, який працює на високих регістрах, це речі вторинні.

Богдан Пастух: Поезія Бориса Гуменюка, якому вдаються дуже короткі експресивні рефлексії.

Мирослава: Поезія Ірини Цілик. Вона вартує, але чи є це масштаб премії мені важко сказати.

 

 

Наче в ролі бабака

Марта: Пропоную зробити те, що було анонсовано – спробувати передбачити, вгадати або побажати авторам, аби здобули вони премії у цьому році. Назвіть три прізвища , які зафіксуємо на листку, а потім зберемося вкінці на підсумковому засіданні і дізнаємося, чи є серед вас літературні оракули.

Богдан Пастух: Наче в ролі бабака (ред-жартує).

Марта: А раптом таки від цього передбачення залежатиме, чи отримає письменник премію?

Тарас Пастух: Гіпотетично – Віра Агеєва « Візерунок на камені. Микола Бажан: життєпис (не)радянського поета». Це потужна монографія на 496 сторінок. Видання Максима Тарнавського «Нечуваний Нечуй», яке про розвінчування міфів, де зроблено грунтовний текстуальний аналіз, – теж має бути відзначене. Я б хотів, щоб надрукував свій текст Сергій Осока.

Результат пошуку зображень за запитом "агеєва про бажана"

Богдан Пастух: Якщо вийде велика проза Бориса Гуменюка, то би хотілося, щоб він щось отримав. Ще має вийти збірка поезій Оксани Луцишиної. Вона, як на мене, одна з найглибших промислювачок з потужним поетичним струменем. І третій претендент на якусь відзнаку – це збірка есеїв чи нон-фікшн Олега Янченка. Для мене це тріумвірат сучасної літератури.

Мирослава: Могли б відзначити роботу, яка все ще в процесі, над епістолярієм Лесі Українки. Цього року виходить третій том. Також я б узяла до уваги переклади Террі Пратчетта з огляду на те, скільки людей хоче бачити велику епічну фантастику.

 

Нові проекти перекладів з української

Олена Галета: Коли підводимо підсумки року, маємо не забувати про переклади з української мови української літератури. Вийшло три англомовні поетичні антології. Два проекти з’явилися у США. Це видавництво, яке зацікавилося українською літературою. Перший проет – поетичний, упорядкиком якого став викладач Колумбійського університету Марко Андрейчик. Впродовж багатьох років він курував серію літзустрічей. Приїжджали з України до Нью-Йорка письменники і для зустрічі з англомовною літературою Марко готував переклади. І ось нарешті він вирішив зібрати ці переклади окремою антологією.

Другий  проект – це те, над чим працювала Оксана Максимчук: антологія творів, які в оригіналі написані українською та російською мовами в Україні, які є поетичними рефлексіями на події війни. Книжка має цікаве оформлення, до перекладів залучено відомих перекладачів.

Майже над всіма перекладами працювали тандеми, тобто людина, для якої мова з котрої перекладають є рідною, і людина, мова якою перекладають є рідною. Окрім цього, зараз розробляється окремий сайт, де знані американські поети матимуть змогу читати ці переклади. Назагал проект залучає щораз більше число людей, щоби голос України зазвучав у світі.

Ще один англомовний проект з’явився у Британії. І це англомовні переклади сучасної української поезії.

Не можна оминутии переклади поезій Ірини Старовойт. Приємно отримувати листи від американських колег, які справді кажуть, що це добрий переклад. Матимемо також у перекладі англійською мовою дві книги Сергія Жадана.

Щодо жіночої прози, то варто сказати, що ВСЛ анонсувало видання збірки прозових текстів жінок-авторок із Центрально-Східної Європи про міжвоєнний період.

Не всі знають, що це тільки третинка проекту, а дві перші частини вже з’явилися в Польщі. Така ж антологія є польською мовою і там є українські авторки.

Моє побажання на цей рік  – аби в Україні з’явилася престижна премія для перекладача чи перекладачки, які запропонують вагомий проект перекладів з української мови.

 

Розмову занотувала Андріана Біла

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *