На їх вустах Стус, Сосюра і Чорновіл

Подих в унісон: Галичина та Донбас. Така собі химерна любов на відстані. Але впевнена, що вона є. Я в неї вірю. Віра і любов. Донбас і Галичина: Д і Г. Дві букви алфавіту, розділені однією, дві умовні локації, розділені ще однією – центром.

Два полюси: такі різні, протилежні, далекі, і водночас подібні, бо паралельні, бо означені однією лексемою, бо крайні, а отже,- самотні. Може, їм іноді просто треба поговорити один з одним. Забути про минулі розірвані шматки історії, про скандали.

 

Пов’язане зображення

Архип Куїнджі “Степ”(“Нива”)

 

Вони подібні, бо на краю, за крок до того Іншого, що рвало шматки їх історії – Польщі і Московії. Вони обоє вартові своєї території, своєї надщербленої фортеці. І саме Донбас приймає сьогодні найбільше ударів. Його бичують, його гонять, його не приймають, його напувають жовчю, змішаною з кров’ю, його очорнюють фарисеї.

Що означає думати про когось в розриві 1200 кілометрів? Що означає любити на відстані? Що означає просто відчувати без будь-яких зобов’язань перед один одним? По-моєму, це сильно і велично. Так само сильно, як віддати життя за Ідею, як здійснити революцію поглядів і заперечити старе, як зламати усі стереотипи і народитися під зорею – як Христос, що народиться сьогодні.

Що народився 2 тисячоліття тому, але продовжує народжуватися знову і знову під зірками. Він насправді народжується завжди: і влітку, і восени. Бо він-то Любов, народжена під зорею.

Народження і народ: від спільного праслов’янського *rodъ. Народження-це Любов, від Любові, і народ-це теж Любов. Існування нашого народу-це Любов Донбасу і Галичини.

Любов, яка має різні запахи, але навіть в них є подібність: обгорілі зерна кави і чорне вугілля. Кава, яка поїть, і вугілля, яке годує. Дзвін металу, яким дзвенять заводи і дзвенять бані церков. Метал, який будить, яким починається день. Дзвони Львова на світанку, це не ті ж дзвони Донецького металу?

Г і Д: Донбас і Галичина. Вони далеко. Але в них обох на вустах Стус, Сосюра, і навіть Чорновіл. Стус, якому сьогодні 80, Сосюра, якому сьогодні 120, Чорновіл, якому кілька тижнів тому-80.

Він і вона живуть цими іменами. Він подарував Сосюру, вирощував на своєму донецькому кряжі Стуса, вболівав за Чорновола. А вона ж віддано і відчайдушно береже їх, трепетно оберігаючи скрижалі національної пам’яті. Поки він воює, вона підтримує його, відсилаючи на підмогу найкращі свої коштовності. Галичина жертвує воїнами, смиренно відспівує у своїх храмах і кладе спати на Личакові.

Пов’язане зображення

Сергій Цемрюк. Серія “Старе місто”

Галичина – сильна жінка, вона нею стала за Симоною де Бовуар. Вона самодостатня, але це не значить, що вона заграє з ким попало, а тим паче з Польщею. Вона сама чудово знає, які образи треба пам’ятати. Вона живе на вустах зі Стусовим:

«Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є».

Якби не жила із присмаком цих слів, то б не віддавала, зворотньо очікуючи мертвих, не поміщала б у свої комірки покалічених осколками снарядів.

Не вір йому, кажуть. Донбасе, не вір Галичині. Але ти все одно вір, незважаючи ні на що! Бо Галичина не уявляє своєї планети без протилежного полюсу – східного. А я не уявляю свою країну огризком. Моя країна-не пиріг, від якого можна відшматувати частину. Моя країна – це Любов.

 

Автор – Андріана Біла

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *